Интервью

Право на лобіювання: pro et contra

Історія світового лобіювання сповнена цікавих
випадків. Зокрема, найнятий Російською імперією
лобіст зумів колись переконати уряд США купити
у Росії Аляску. Інститут лобіювання є традиційним
для Сполучених Штатів Америки, Канади, Великої
Британії, Німеччини, Франції, Польщі та багатьох
інших держав, але новим для України. Про тонкощі
врегулювання лобіювання в Україні ми поговорили
з директором Інституту професійного лобіюванняу
та адвокасі України Денисом Базілевичем.

– У всьому світі лобіювання – нормальне явище. В Укра

їні суспільство асоціює його з корупційними діями. Чи готові
Ви це спростувати?
– Вимушений не погодитись із Вашою тезою, що у сві

ті лобіювання сприймають як нормальне явище без асоціації
з корупційними діями та проявами. Навіть у тих державах, в
яких лобіювання має тривале правове врегулювання, йому
притаманний значний негативний присмак. А у Сполучених
Штатах Америки Барак Обама, ще перебуваючи у статусі кан

дидата в президенти США, серед своїх першочергових полі

тичних кроків на цій високій посаді зазначив про необхідність
врегулювання взаємодії між лобістами та працівниками своєї
адміністрації, а також обмеження їх впливу. Насправді, з цьо

го нічого не вийшло, і вже президент Обама був вимушений
призначити колишніх лобістів на деякі ключові посади у своїй
адміністрації. Проте, я з Вами погоджуюсь, що рівень негатив

ності самої конотації лобіювання, дійсно, в нашій країні значно
відрізняється від інших демократичних держав світу. По суті, в
Україні лобіювання у правовій своїй формі не існувало. Отри

мання винагороди чиновником за вирішення того чи іншого
питання – це не є лобіювання, це є корупція і хабарництво.

Лобіювання, за своєю суттю, це мистецтво пе-
реконання, конкурування позицій (аргументів
і фактажу) щодо окремих аспектів державної
політики, об’єднання у широкі коаліції одно-
думців, щоб звучати одним голосом, органі-
зація та проведення широких інформаційних
кампаній тощо. На жаль, у нашому суспільстві
заплатити за отримання відповідного рішення
вважається більш ефективним інструментом. А
насправді, це помилково. Даючи хабар, ніхто
не може стовідсотково гарантувати тобі схва-
лення потрібного рішення, навіть, якщо воно
схвалено, то, враховуючи динаміку нашої ка-
дрової політики в органах влади, таке рішен-
ня може бути легко змінено на користь інших
суб’єктів впливу і т.д. До того ж, перебувати
постійно під страхом понесення покарання за
корупційні дії також не зовсім позитивно відби-
вається на моральному та фізичному здоров’ї
людини.
– Пане Денисе, у чому принципова різни-
ця між лобіюванням та адвокасі?
– Вважається, що адвокасі є ширшим поняттям за
лобіювання, тому що включає більш масові інструменти та
механізми організації впливу. Тут я часто навожу таке по-
рівняння – всі ми пам’ятаємо податковий майдан. Так от,
сама участь людини у майдані є адвокасі, а організація
переговорів групою представників такого майдану з орга-
нами державної влади є лобіюванням. Таким чином, у разі
існування у нас реєстру лобістів, у ньому обов’язково мали
б бути зареєстровані саме ті, хто від імені асо-
ціацій, об’єднань, груп інтересів, різноманітних
рухів тощо проводить переговори з метою пере-
конання посадовців схвалити, скасувати або змі-
нити відповідні державні рішення.
– Чи зможе змінити ситуацію в Україні
ухвалення закону про лобіювання?
– Відповідь на Ваше запитання очевидна
– ні, миттєво і кардинально не зможе. Корупція
настільки вжилась у нашу свідомість і підсвідо-
мість, що одним чи десятком законів ситуацію в
корні не зміниш. Проте, схвалення закону, який
зобов’язує суб’єктів впливу розкривати інформа-
цію та формує якісно інші засади взаємодії між
владою та суспільством, буде першою цеглиною
для формування вже міцного фундаменту для
змін. Пам’ятаєте, наскільки скептично держслуж-
бовці ставились свого часу до схвалення Закону
«Про доступ до публічної інформації»? І нічого,
з часом вони звикли, що інформація, яку вони
продукують, за визначеним винятком, може бути
отримана на запит будь-якою особою. Так і тут, необхідний
системний підхід до формування нової культури та підви-
щення розуміння правових інструментів відстоювання своїх
інтересів ще зі шкільної лави. До того ж, окрім закону по-
трібне створення професійних асоціацій та об’єднань лобіс-
тів, які б на початковому етапі взяли б на себе левову част-
ку роботи з розробки етичних принципів і засад взаємодії з
органами влади та пильно слідкували за їх дотриманням з
боку своїх членів.
– Вам першому з українців випала нагода прак-
тично цілий рік вивчати досвід лобіювання безпосе-
редньо у Конгресі США. У Сполучених Штатах Аме-
рики – це чітко регламентований законом бізнес,
у якому зайнято багато високопрофесійних людей, у тому
числі колишніх конгресменів. На Вашу думку, чи могла б в
Україні прижитися саме американська, так звана класич-
на, модель лобізму?
– Ви знаєте, повернувшись на батьківщину після цієї
надзвичайно цікавої програми, я наївно передбачав, що
отриманий мною досвід міг бути застосований в українських
реаліях. На жаль, коли почав більш глибоко займатися цією
тематикою в Україні, то прийшов до розуміння, що лише
окремі принципи та підходи були застосовані до наших
умов, враховуючи зовсім різні менталітет, світогляд, право-
ву культуру тощо. Цікавим фактом є те, що перші спроби
правового врегулювання в Україні грунтувались саме на
американському досвіді. Але тут важливо зазначити, що
правова модель інституціалізації лобіювання в США є теж
далеко не досконалою. Більше того, в останні роки існує
тенденція навпаки до дереєстрації лобістів із публічних ре-
єстрів.
– Ваш Інститут існує вже кілька років, що конкрет-
но вдалось напрацювати за цей час? Чим він займається,
окрім підготовки теоретичної бази?
– Завданнями Інституту є сприяння підвищенню сус-
пільного розуміння ролі та функцій лобіювання та адвокасі
у державному управлінні й ефективному їх використан-
ню для вирішення значущих соціально-економічних про-
блем, а також створення наукового майданчика для проведення фахової дискусії щодо перспективності такої
діяльності в Україні. Тож, розуміючи, що на даному етапі
схвалення відповідного законодавства буде дуже склад-
ним, та навіть у разі схвалення, як ми вже зазначали, од-
ного закону буде недостатньо, щоб змінити менталітет, ми
вирішили розпочати активну роботу зі зміни експертної та
громадської думки щодо природи та ролі цивілізованого
лобіювання шляхом розробки серії тренінгів і навчальних
програм для громадських експертів, представників орга-
нів державної влади та місцевого самоврядування, бізнес-
об’єднань. Ми активно працюємо з міжнародним проектом
Центру міжнародного приватного підприємництва та Тор-
гово-промисловою палатою України щодо розробки відпо-
відних проектів державних рішень стосовно питань роз-
витку малого та середнього підприємництва внутрішньо
переміщених осіб та організації кампанії з їх лобіювання в
органах державної влади.
– У співавторстві Ви видали посібник, в якому
окреслили теоретичні основи та принципи лобіювання.
Зокрема, аналізуєте європейське законодавство. Франція,
Німеччина, Англія й інші країни Європи та світу вже
давно мають подібні законодавчі акти, а також впрова-
дили лобістську систему в життя суспільства та функ-
ціонування державного сектора. Проте у ряді держав
таке законодавство все одно неефективне. Які підстави,
що подібний закон запрацює в Україні?
– Це було реалізовано експертами нашого Інститу-
ту за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» і це
більш інформаційно-аналітичне видання, ніж посібник, в
якому ми дійсно намагались окреслити сучасні тенденції
до врегулювання лобіювання, зрозуміти, наскільки є ефек-
тивним наразі чинне законодавство, передусім у країнах
Центральної та Східної Європи, тощо. Одразу відповідь
– неефективне. Ви запитаєте чому? Тому, що і Польща, і
Литва, і Угорщина переважно виходили з тих самих прин-
ципів і підходів – зарегулювати все, обмежити усіх та інше.
Зрозуміло, що в такому вигляді більшість суб’єктів впливу
лобістами себе на назве. Тому в Угорщині із приходом ново-
го політичного керівництва навіть сам закон було змінено,
де і згадку про лобістів і лобіювання взагалі прибрали. На-
томість, сьогодні є цікавий досвід Європейського Союзу, де
вже декілька років існує добровільний реєстр – Європей-
ський реєстр прозорості. До нього внесено понад 9 тисяч
суб’єктів впливу. Цікаво, що в Брюсселі під лобістами розу-
міють суб’єктів впливу, які ставлять собі за мету та завдання
участь у формуванні та реалізації політики в ЄС. До пере-
ліку таких суб’єктів входять усі корпоративні та позаштатні
лобісти, комерційні та некомерційні установи й організації,
вищі навчальні заклади, релігійні організації, благодійні
фонди тощо. Реєстрація в реєстрі є обов’язковою умовою
(не дивлячись на добровільність реєстру) для, наприклад,
зустрічі лобіста з єврокомісаром і будь-яким іншим високо-
посадовцем Єврокомісії. Усі такі єврочиновники зобов’язані
оприлюднювати інформацію про те, з ким вони зустрічались,
що обговорювали тощо. Що стосується Європарламенту, то
стимулом для реєстрації лобістів є можливість отримання
щорічної перепустки до його адміністративних будівель. За-
ради справедливості потрібно зазначити, що навіть такий
підхід недосконалий, оскільки, за даними європейського
офісу Transparency International, близько третини введе-
них реєстрантами даних не є вірними. Також далеко не всі
оприлюднюють інформацію про зустрічі, переговори тощо,
надаючи перевагу для проведення ключових перемовин у неробочий час, на засіданнях за круглим столом, конференціях
тощо. Втім, президент Жан Клод Юнкер, прийшовши на цю ви-
соку посаду, поставив завдання своїм підлеглим доопрацювати
існуючу модель і перейти від добровільної до обов’язкової реє-
страції інтересів.
– Кабмін передбачив у своїй антикорупційній програмі
підготовку законопроекту на 2017 рік. Ви вирішили не чекати
і створили робочу групу з народних депутатів та експертів на
базі Комітету з антикорупційної діяльності та затвердили
план дій. Як просувається робота над концепцією та законо-
проектом?
– За ініціативи народного депутата України Мустафи Най-
єма таку робочу групу при Комітеті з питань протидії та запо-
бігання корупції було створено 3 червня. До її складу увійшли
17 народних депутатів, представники центральних органів ви-
конавчої влади, експертних кіл. Важливо, що нашу ініціативу
поділяє перший заступник міністра юстиції України Наталія
Севостьянова, яка погодилась на наші аргументи щодо доціль-
ності розробки відповідного законодавства не чекаючи 2017
року. Наразі ми перебуваємо на етапі визначення оптимальної
концепції правового врегулювання лобіювання, виходячи з про-
веденого дослідження світової практики. Створено окремо екс-
пертну групу з розробки законопроекту, до якої може увійти
кожен бажаючий, тому що ми будемо практикувати більше вір-
туальну роботу через доступні інформаційні технології, зокрема
платформу REGERT.NET, ніж постійні фізичні зустрічі. Сподіває-
мось, що до кінця року нам вдасться розробити нашу українську
модель закону та зареєструвати його одразу міжфракційною
групою народних депутатів у Верховній Раді України.
Бесіду вела Ксенія ФАЙЧУК

Базілевич Денис Сергійович –
директор Інституту професійного лобіювання та адвокасі, радник
з питань взаємодії із органами влади компанії Corum Group
Народився в м. Одеса, має дві вищі освіти: економічну та
юридичну (Одеський державний економічний університет за
спеціальністю «Міжнародні економічні відносини» у 2001 р.
та Інститут міжнародних відносин Київського національного
університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «Міжнародне
право» у 2012 р.)
З 2005 по 2007 рр. перебував на державній службі, працюючи в
Секретаріаті Президента України (Служба радників і наукових
консультантів Президента України та Служба взаємодії із
Кабінетом Міністрів України)
У 2005 р. був номінований Президентом України на участь у
Програмі ділового лідерства при Кембриджському університеті,
Великобританія.
У 2006 р. у рамках програми Джона Сміта проходив стажування в
ряді урядових структур Великої Британії.
З 2007 по 2008 рр. – законодавчий помічник члена Конгресу США
Тіма Волца в рамках спільного проекту Програми імені Фулбрайта
із Американською асоціацією політичних наук.
У 2008 р. отримав сертифікат про закінчення Інституту громадських
справ і представництва Американського університету, Вашингтон,
США, у 2015 р. отримав сертифікат про закінчення Європейського
інституту громадських справ та представництва (Брюссель,
Бельгія).
У 2008 – 2012 рр. працював менеджером із зв’язків з органами
виконавчої влади Програми сприяння Парламенту ІІ (USAID). З
2012 р. по лютий 2015 р. – менеджер із взаємодії з органами влади
компанії Corum Group. З лютого 2015 р. – радник Corum Group